Як пише «UGMK», у 2009 р., за даними ДРГП «Донецькгеологія», у Донецькій області було утилізовано 88,8 млн м³ метану з 780, що дещо перевищує показник 2008 р. (82,5 млн м³ метану з 761).
Безумовним лідером з корисного використання метану на Донбасі є шахта ім. Засядька, яка щорічно утилізує близько 40 млн м³ метану. Необхідним обладнанням оснащені також «Красноармійська-Західна №1», «Краснолиманська», шахтоуправління (ШУ) «Донбас» та ДП «Макіїввугілля», а ось решта шахт весь метан викидає в атмосферу.
На сьогодні в Донецькій області на стадії реалізації перебуває 25 метанових проєктів. Вони мають забезпечити зменшення викидів метану в атмосферу на 32 млн т еквіваленту СО2. Але в масштабах регіону — це крапля в морі.
Нагадаємо, що за запасами шахтного метану Україна посідає четверте місце у світі. За словами директора ДРГП «Донецькгеологія» Миколи Жикаляки, загальні ресурси метану лише в Донецькій області у вугіллі та породах, що містять газ, оцінюються від 12 000 до 25 000 млрд м³. При цьому лише ресурси метану у вугільних пластах робочої потужності оцінюються в 1 200 млрд м³.
Найбільші запаси метану у вугіллі мають Красноармійський (237 млрд м³) та Донецько-Макіївський (202 млрд м³) геолого-промислові райони.
Причому, як зазначає М. Жикаляк, позабалансові запаси метану можуть бути в кілька разів більшими. «Найповніше запаси метану розвідано на шахті “Красноармійська-Західна № 1“». Коли власники поставили таке завдання, з’ясувалося, що 4,4 млрд м³ метану міститься в балансових вугільних пластах, а поза балансом — у пісковиках тощо — 4,2 млрд м³ метану. Зараз у них баланс метану становить 17,4 млрд м³, що втричі більше, ніж у балансовому вугільному пласті. На інших шахтах це перевищення може сягати 8,5», — підкреслює Н. Жикаляк.
Інвестиції в обмін на квоти
Іноземні компанії виявляють активний інтерес до реалізації метанових проєктів в Україні, що пояснюється тим, що витрати на отримання вуглецевих квот у нашій країні значно нижчі, ніж в інших.
«Чому вони приходять до нас? Все дуже просто, — пояснює Н. Жикаляк. — Вартість утилізації однієї тонни СО₂ в Японії становить 600 доларів, у США — 190 доларів, у ЄС — 270 доларів. У Росії — 20 доларів, хоча утилізація СО₂ там перебуває на початковому етапі, як і в Україні. А у нас — всього 7 доларів (або 5–6 євро). Навіть за умови існуючої екстенсивної технології ми маємо колосальний запас. Тому практично кожне підприємство має можливість реалізувати партнерські проєкти».
Нагадаємо, що одним із базових механізмів Кіотського протоколу є так званий проєкт спільного здійснення. Іноземним компаніям, які інвестують кошти в утилізацію шахтного метану в Україні, надається право придбати квоти в розмірі досягнутого скорочення викидів. Умовні одиниці «зекономленого» метану шахта передає Національному агентству екологічних інвестицій, яке, у свою чергу, зобов’язане реалізувати їх інвестору проєкту з утилізації метану.
Крім того, метановий проєкт, реалізований у рамках Кіотського протоколу, приносить шахті фінансову вигоду.
«За умови забезпечення зниження викидів метану на 100 тис. т у еквіваленті СО₂ при вартості однієї тонни 7 євро — це 700 тис. євро на рік, — пояснює керівник компанії BETEN Жан Рош. — Таким чином, за два роки шахта може накопичити 1,5 млн євро інвестицій, необхідних для амортизації вартості обладнання з утилізації метану. А після завершення утилізації ці кошти можуть бути використані й на інші потреби».
Через терни до газу...
Ще 2–3 роки тому шахти не були готові до реалізації проєктів з утилізації метану. «Коли ми у 2004 році проводили галузевий семінар, — розповідає голова постійної комісії Донецької обласної ради з питань екології, землі та природних ресурсів Микола Загоруйко, — директори шахт в один голос заявляли, що міністерство ставить перед ними завдання видобувати вугілля, а шахтний газ нікому не потрібен. Коли ми наводили як приклад шахту Засядько, нам казали: "Побачимо, чим це закінчиться". Слава Богу, все закінчилося добре».
Потім з’ясувалося, що на проведення досліджень для реалізації метанових проєктів у більшості українських шахт просто немає грошей, і тут ключовою стала роль іноземних інвесторів. Одними з тих, хто першими проявив зацікавленість у освоєнні цього ринку, були французькі компанії, зокрема BETEN, яка у співпраці з фірмами «Еко-карбон» та «СдФ Інженері» забезпечує проведення на шахтах досліджень з утилізації метану, а потім сприяє пошуку інвестора, встановленню обладнання та, власне, утилізації метану. Фактично йдеться про реалізацію «метанового» проєкту «під ключ». При цьому проведення перших двох етапів проєкту — попереднього та розгорнутого шахтного дослідження — фінансує французький уряд.
Цей проєкт французам, у буквальному сенсі, довелося проштовхувати. «Нам навіть довелося звернутися по допомогу до нашого посла, який звернувся до Міністерства вугільної промисловості України й таким чином домігся дозволу на реалізацію проєкту». У січні 2010 р. усі проєктні роботи щодо луганського проєкту завершено. Найближчим часом проєкт має бути затверджений європейською перевіряючою організацією, а в другому кварталі 2010 р. — введений в експлуатацію.
Зазначимо, що компанії не вдалося просунути реалізацію аналогічного проєкту в Донецькій області. Однак французи дуже зацікавлені в українському ринку, і нову спробу закріпитися на ньому зробили в лютому, презентувавши свій «Проєкт відведення та використання шахтного газу (метану) на шахтах Донецької області» на галузевій нараді, що відбулася в Донецьку.
Наразі в реалізації метанових проєктів у Донецькій області вже беруть участь американські, європейські та азіатські компанії. Наприклад, у реалізації проєкту на шахті імені Засядька беруть участь японська компанія Marubeni Corporation, швейцарська VEMA SA та данська Global Carbon.
Самі вугільники покладають на іноземних інвесторів великі надії, оскільки ані у власників шахт, ані у держави сьогодні немає коштів для самостійної реалізації проєктів утилізації метану, і єдиним джерелом фінансування залишаються кошти в рамках карбонових проєктів.
«Подібні проєкти для українських шахт сьогодні є справжнім порятунком, — підсумовує Н. Жикаляк. — Я оцінюю цей напрям як дуже перспективний, тому що вільних коштів сьогодні немає ні у держави, ні у власників шахт. Але для цього на вугільних підприємствах мають бути розділені плани з видобутку вугілля та утилізації метану. А крім цього — має бути проведена максимально повна оцінка ресурсів».
Интересно как это выполняется технически? У нас на одной из шахт в пятидесятые годы пытались получать газ (даже у поселка осталось название Подземгаз), но дело не пошло.
ВідповістиВидалитиЭто разные вещи. "Подземгаз" и ему подобные занимались подземной газификацией угля - т.е. преобразованием его в газовое и газо-жидкое состояние, минуя стадию извлечения из недр собственно угля.
ВідповістиВидалитиЗдесь же речь идет о *дегазации* с последующей утилизацией метана. В Донбассе большинство пластов содержат метан изначально, в различных формах - от свободной до ад- и абсорбированной вплоть до так называемого "твердого раствора".
При добыче угля, которая сопровождается его разрушением, метан естественным порядком высвобождается из угля, создавая тем самым немало проблем (см. Взрывы, пожары и т.п.). Чтобы этому воспрепятствовать в пласт бурят скважины из которых вакуум-насосами метан выкачивают до начала отработки пласта.
Это типовой вариант. Другое дело, что метан, полученный в результате дегазации просто-напросто выбрасывают в атмосферу, миллионы кубов.
Далее: метан содержится не только в отрабатываемых пластах, но и в пластах-спутниках и во вмещающих породах, откуда его тоже можно откачивать. В целом, комплексные мероприятия по извлечению газа помимо перечисленного предусматривают и откачку скважинами с поверхности.
Из скважин откачивается, конечно, не 100%-й метан, а метановоздушная смесь, которую потом нужно разделить на полезные компоненты и вуаля: получаем природный газ для ТЭС, сжиженный газ для автозаправок и т.д.
Вот уж действительно деньги лежат под ногами, надо только наклониться и поднять.
ВідповістиВидалитиИменно так. Только, уточняя аналогию, можно сказать, что и наклоняются и поднимают, но потом тупо выбрасывают. Владельцы шахт (в том числе и государство) и сами не спешат инвестировать в комплексы по утилизации метана (да, это десятки миллионов долларов, с окупаемостью не завтра, но - окупаемые), так и другим не дают.
ВідповістиВидалитиТа же история с терриконами: в 90-х от буржуев (в частности - от японцев) поступали предложения выкупить породные отвалы с целью переработки и извлечения полезных компонентов; с выплатой соответствующей доли прибыли, естественно. Нет. Патриотизм? Тоже нет - ибо своими силами тоже ничего не делается.
Знакомая позиция, типа собаки на сене. Отвалы ЧЭМК тоже пытались купить в свое время, но все это было "колхозное", в смысле ничье. А вот почему сейчас не продают, не знаю, может быть не стало покупателей или новые хозяева хотят сами им ума дать.
ВідповістиВидалити> Знакомая позиция, типа собаки на сене.
ВідповістиВидалитиПлюс психология временщика. Немногие (они в статье упомянуты, кстати) готовы вкладывать в долгосрочные проекты. Главное - здесь и сейчас.
Я понимаю когда не хотят вкладывать в длинные проекты, но продать отвалы и пусть кто-нибудь их ковыряет, почему бы нет.
ВідповістиВидалитиА вдруг сгодится??! Оно ж перспективное - вот только сделать бы так, что б оно само как-нибудь - без капиталовложений - реализовалось :))
ВідповістиВидалитиДело в том, что лет десять назад обсуждался вопрос о засыпке копейских разрезов отвалами ЧЭМК, тогда "победили" "зеленые", грудью встали, блин, дебилы. А засыпать хотели после переработки отвалов.
ВідповістиВидалитиЯ видел пару статеек этих зелёных - они утверждают, что речи о переработке якобы не шло.
ВідповістиВидалитиКак бы то ни было - перерабатывать там есть чего. Не даром отвалы ЧМЭК частенько упоминаются в профильной литературе как пример техногенного месторождения (учитывая объёмы отвала и количество полезных компонентов в нём).
О глубокой переработке речь не шла, да собственно так ли это важно. Вот чего добились эти зеленые, так это сохранения на неопределенный срок двух экологических проблем.
ВідповістиВидалитиВ принципе, с точки зрения выбранного варианта захоронения, важно чтобы в результате переработки как минимум не осталось вредных компонентов, подверженных вымыванию, разложению и т.п. - а остальное не важно. В обратном случае можно из двух экологических проблем сделать одну, но в новом качестве; и неизвестно, какая хуже.
ВідповістиВидалитиА в целом, да - две экологические проблемы. Были и остались.